Є щось симптоматичне в тому, що контроль цілісності для оповідей «про подвиги» з’явився у скальдичній поезії у VIII–IX століттях, а для грошових операцій — у XIV столітті, у вигляді знаменитого подвійного бухгалтерського запису.

Причому у скальдів було відразу три методи “захисту”, які підсилюють один одного:

• Дро́тткветт (dróttkvætt) — «придворний» розмір скальдів.

• 8 рядків у строфі.

• У кожному рядку ~6 складів і 3 наголоси.

• Внутрішні рими у рядку: у непарних — неповні, у парних — повні.

• Алітерація пов’язує рядки попарно (непарний задає звук, парний його підхоплює). Навіщо це: якщо збити склади/наголоси/рими — форма «ламається», і помилку одразу чути.

• Алітерація — повтор початкового звуку в наголошених словах.

• Пов’язує слова та рядки, задає «каркас» пам’яті.

• Приклад (російською, імітація): Ветер ввысь взвыл; волны во тьме. Навіщо це: випаде один «опорний» звук — слух ловить фальш.

• Кенінгі — стійкі поетичні перифрази (метафоричні формули).

• «море» = «дорога китів», «меч» = «змія крові», «поет» = «бджола меду поезії».

• Використовують відомі всім схеми «осн. слово + визначник». Навіщо це: переплутай ланку — порушиш зміст/ритм; слухач помітить.